Teraz, gdy piszę te słowa, Polski sprzed miesiąca już nie ma. Jeszcze nie budzą nas bomby, ale w dzień i bezsenne noce bombardują nas myśli i emocje. Wściekłość miesza się z nadzieją, czułość z pragnieniem, polityczne rozpuszcza się w prywatnym. Rosja najechała naszych najbliższych sąsiadów, ponad milion osób zmuszonych do opuszczenia swoich domów w Ukrainie szuka bezpieczeństwa w Polsce. Równolegle, przy granicy z Białorusią, ludziom uciekającym przed bezprawiem i wojnami poza Europą, polski rząd blokuje dostęp do ochrony i informacji. O ich życie walczą aktywiści i aktywistki. W swoich miejscowościach każdy i każda coś próbuje zrobić, działać, być „efektywnym”.

Dima drukuje, nie wychodzi z pracowni przyjaciela, u którego zatrzymał się dwa tygodnie temu.

Chris dużo czyta, żeby zrozumieć Europę Wschodnią, dotychczas jakoś łatwiej mu było żyć w Polsce bez znajomości kontekstów historycznych.

Olena montuje dawno zaplanowaną wystawę, uciekła pierwszego dnia agresji, jej mąż został w Ukrainie.

Natalia między próbami do premiery teatralnej ewakuuje czarnoskóre osoby z Ukrainy.
Olga ma dość sprowadzania wielobarwnej białoruskiej kultury do biało-czerwono-białej sztuki.

Hazim pisze poezję, czekając na decyzję w sprawie azylu w strzeżonym ośrodku dla cudzoziemców.

Yulia negocjuje z kuratorkami zaangażowanie w walkę o wolną Ukrainę, nie godzi się na półśrodki, mówi że trzeba naciskać z każdej strony, bo przecież jest „nadzieja w mroku”.

Kasia planuje na poznańskich działkach stworzyć ogród międzykulturowy.

Karolina na chwilę traci sens prowadzenia akademickich zajęć o kulturze, ale przyjaciółka zacytowała Martina Luthera Kinga: „Gdybym nawet wiedział, że jutro świat przestanie istnieć, to jeszcze dziś zasadziłbym drzewo jabłoni” – pomogło.

Jeden pomysł z poprzedniego open calla powinien pozostać: oddać przestrzeń widzialności i słyszalności, jaką ma duży, międzynarodowy festiwal, zagranicznym artystom i artystkom mieszkającym w Polsce. To właśnie te osoby odnowią oblicze tej ziemi. Nie wiemy, co będzie za miesiąc, gdy będziemy czytać zgłoszenia do open calla. Nie wiemy, o czym będziecie wtedy chcieli i chciały mówić, ale wiemy, że będziemy chciały Was słuchać i słyszeć.”

Joanna Pańczak 
programerka Malta Festival Poznań

Zapraszamy zagraniczne artystki, performerów, artywistki, animatorów mieszkających w Polsce do nadsyłania swoich pomysłów na działanie artystyczne, interwencję, obiekt, wystawę, performance, instalację dźwiękową, pracę ze społecznością, działanie terenowe, internetowe, warsztaty lub inną formę sztuki. Możecie pracować indywidualnie, w międzynarodowym tandemie lub większą grupą (również z udziałem polskich artystów i artystek). Interesuje nas, o czym chcecie dziś mówić, co w Was drży, do czego chcecie wykorzystać narzędzia sztuki, którymi dysponujecie.

UA

«Ніщо не є певним, все застає зненацька – вражає. Цей open call мав бути іншим. Місяць тому він мав запрошувати Вас – закордонних мисткинь і митців, які живуть в Польщі – до осмислення Польщі наново, напротивагу існуючій; начебто монокультурній, але мультиетнічній, в якій проявляються громадянські рефлексії, але расистській, яка не поважає права жінок, але має сильний феміністичний рух, із «вільними від ЛГБТ+» просторами, але багатотисячними Маршами рівності. Візуальні матеріали з назвою «Re-making Poland» вже були готові.

Тепер, коли я пишу ці слова, Польщі, існуючої місяць тому, – немає. Нас ще не будять бомби, але вдень і безсонними ночами нас бомбардують думки й емоції. Лють змішується з надією, вразливість з прагненням, політичне розчиняється в приватному. Росія напала на наших найближчих сусідів, понад мільйон осіб вимушено покинули свої домівки в Україні і шукають безпеки в Польщі. Водночас, біля закритого кордону з Білоруссю людям, які втікають від безправності і війн поза Європою, польський уряд блокує доступ до захисту й інформації.За їхні життя боряться активісти і активістки. У своїх місцевостях кожна і кожен намагається щось зробити, діяти, бути «ефективним».

Діма друкує, не виходить з майстерні свого друга, у якого зупинився два тижні тому.

Хріс багато читає, щоб зрозуміти Східну Європу, досі йому було якось легше жити в Польщі без знання історичних контекстів.

Олена монтує давно заплановану виставку, вона втекла в перший день агресії, її чоловік залишився в Україні.

Наталія між репетиціями театральної прем’єри евакуює чорношкірих осіб з України.

Ользі набридло зводити багатобарвну білоруську культуру до біло-червоно-білого мистецтва.

Хасим пише поезію, очікуючи рішення про надання захисту,в центрі для іноземців під охороною.

Юлія веде перемовини з кураторками, не погоджується на компроміси, говорить, що , треба тиснути з усіх боків, адже «в темряві є надія».

Кася планує міжкультурний сад на познанських ділянках.

Кароліна не вбачає сенсу у проводженні академічних занять про культуру, але її подруга зацитувала Мартіна Лютера Кінга: «Навіть якби я знав, що завтра світ припинить існування, то ще сьогодні посадив би яблуню», – це допомогло.

Одна ідея з попереднього open call мусить залишитись: віддати простір видимості і чутності, яким володіє великий міжнародний фестиваль, закордонним мисткиням і митцям, що мешкають в Польщі. Саме вони відновлять обличчя цієї землі. Ми не знаємо, що буде через місяць, коли ми будемо читати заявки на open call. Ми не знаємо, про що ми тоді будемо хотіти говорити, але знаємо, що хотітимемо Вас слухати і чути».

Йоанна Паньчак
програмна керівниця Фестивалю Мальта Познань

Запрошуємо закордонних мисткинь, перформерів, артивісток, аніматорів, що мешкають в Польщі, надсилати свої ідеї мистецьких заходів, інтервенцій, об’єктів, виставок, перформансів, звукових інсталяцій, робіт з громадою, польових активностей, інтернет-активностей, воркшопів або іншої мистецької форми. Ви можете працювати індивідуально, в міжнародному тандемі або більшою групою (також за участі польських мисткинь і митців). Нас цікавить те, про що Bи хочете говорити сьогодні, що Вас турбує, як хочете використовувати інструменти мистецтва, якими володієте.